Мамонт

Мамонт.
Мамонт був набагато хитріший, ніж вважали мисливці на мамонтів. Він прожив таке довге життя, що давно не дивувався, коли на нього – вкотре уже – починали полювати. Мамонт спокійно дожовував сніданок, розганяв як слід свою велетенську тушу – і зникав серед тіней надвечірнього пралісу, мовби й сам був такою ж тінню, волохатою важкою примарою. Мисливці мчали за ним, як голодна зграя, лякали вогнем і зброєю, але мамонт незмінно тікав.
Та одного разу – було тоді все таке весняне і різнотрав’яне – не пощастило йому, бідоласі. А, власне, тому не пощастило, що надійшов такий час – і мамонт на мить замріявся. Наївся досхочу кульбабок, а тоді задивився на квітку бузку – і уявив себе метеликом. От були б мамонти такі легенькі, думалось йому, такі строкатокрилі – то пурхали б вони з пелюстки на пелюстку, то їли б солодкий пилок і ніколи не тікали б від голодного натовпу. А метелики літали собі в щоденних своїх турботах, подекуди сідаючи на мамонтові вуха – можливо, метелики думали, що то такі великі темні троянди, чи ба що там тоді квітло. Мамонт і собі незграбно підстрибував, наче хотів злетіти. Тут-то його й… Не будемо про сумне.
Відтоді мамонтові кістки лежали у піску на березі річки – чекали відправки до музею. Чекати їм було приблизно ще два мільйони років, але хіба кісткам доречно кудись поспішати?
Самого мамонта намалювали на стіні печери. Художник, патлатий і нервовий, як усі творчі люди – хай навіть первісні, - працював старанно. Не забув ані великих вух, ані страшних ікол, тільки очі чомусь вийшли сумні.
Та все одно мамонт був набагато хитріший, ніж думали мисливці на мамонтів. Щовечора він дивився з холодної скелі на несамовиті первісні танці, дихав пахощами недосмаженої первісної їжі і знав дещо таке, чого не знала жодна людина в печері.
О, він був дуже упертий мамонт! І навіть тоді, колі вже годі було розрізнити його серед бруду та кіптяви, він вірив, що одного дня ті невиховані немиті танцюристи винайдуть реінкарнацію. І дехто з них народиться котом, дехто – президентом Сполучених штатів… А він, мамонт, метеликом!

Перевод
Мамонт
Мамонт был намного хитрее, чем считали охотники на мамонтов. Он прожил такую длинную жизнь, что давно не удивлялся, когда на него – в который уже раз – начинали охоту. Мамонт спокойно дожевывал завтрак, разгонялся как следует – и исчезал в тенях предвечернего первобытного леса, как будто и сам был такой же тенью, тяжелым мохнатым призраком. Охотники неслись за ним, как голодная стая, пугали огнем и оружием, но мамонт неизменно ускользал.
Но один раз – было тогда все такое весеннее и разнотравное – не повезло ему, бедолаге. А, собственно, потому не повезло, что пришло такое время – и мамонт на миг замечтался. Наелся всласть одуванчиков, а потом засмотрелся на цветок сирени – и представил, что он бабочка. Вот были бы мамонты такие легенькие, думалось ему, такие пестрокрылые – они бы порхали с лепестка на лепесток, ели бы сладкую пыльцу и никогда не убегали от голодной оравы. А бабочки летали себе по своим ежедневным делам, иногда садясь мамонту на уши – возможно, они думали, что это такие большие темные розы, или что там тогда цвело. Мамонт тоже пытался неуклюже подпрыгивать, как будто хотел взлететь. Тут-то его и.... Не будем о грустном.
С тех. пор кости мамонта лежали в песке на берегу реки – ждали отправки в музей. Ждать им было приблизительно еще два миллиона лет, но разве костям пристало куда-то спешить?
Самого мамонта нарисовали на стене пещеры. Художник, растрепанный и нервный, как все творческие люди – пусть и первобытные – работал очень старательно. Не забыл ни больших ушей, ни кошмарных бивней, только глаза почему-то вышли печальными.
И все-таки мамонт был намного хитрее, чем думали охотники на мамонтов. Каждый вечер он смотрел с холодного камня на неистовые первобытные танцы, вдыхал запахи недожаренной первобытной еды и знал кое-что такое, о чем понятия не имел ни один обитатель пещеры.
О, он был очень упрямый мамонт! И даже тогда, когда уже невозможно было рассмотреть его среди грязи и копоти, он верил, что в один прекрасный день эти невоспитанные и немытые танцоры изобретут реинкарнацию. И тогда кто-то из них родится котом, кто-то – президентом Соединенных штатов... А он, мамонт – бабочкой! 17.07.2013

Все права на эту публикацую принадлежат автору и охраняются законом.