Кравчик Єнс (казка)

Достовірно правдива, достеменно вчена та повчальна історія про славетно майстерного кравчика Єнса, добру та милу кохану його дівчину Кєрн, а також чарівно знамениту голку-самошвачку.


Глава 1
(В якій розповідається за те, хто такий кравчик Єнс і навіщо йому знадобилася голка-самошвачка)


В одному далекому казковому королівстві жив кравець. Він жив у містечку, яке було не надто велике та й не дуже маленьке, але якраз саме таке, щоби в ньому жив незрівнянно майстерний і вправно дотепний умілець, яким був кравчик Єнс. Роботи у Єнса завжди було хоч відбавляй: то поший булочникові білосніжний батистовий ковпак, то селянину з ближнього села фартух грубого сукна, а то й самому начальнику прибрамної варти - ажурно вишукані шовкові манжети на його святковий шкіряний камзол червоного кольору. І всі підганяли, всім кортіло: "Давай, кравчик Єнс, ворушися, ший якнайшвидше - щоб до завтрашнього все було готово, немає часу чекати на таку дрібницю!" Але не було такої роботи, з якою б не міг тут же, швидко та вправно, впоратися наш кравець.


Багато хто, бачачи, що від замовника двері кравецької майстерні не закриваються ні на хвилину, бачачи терплячу працьовитість та дивовижне мистецтво кравчика Єнса, називали його щасливчиком, так-так, саме так і говорили: "Щасливчик Єнс! За довгий день йому завжди щось та й перепаде: пекар розплатиться в'язкою калачів, селянин принесе кошик ріпи, а начальник прибрамної варти щедро віддячиться золотим рігсдалером! Саме - блискучим золотим рігсдалером! Щасливчик Єнс! Що може бути краще та вигідніше за його майстерність! "


Та й сам Єнс був цілком задоволений долею, але все ж і в нього була одна таємно заповітна мрія: Єнсу дуже б хотілося обшивати ще й королівський двір. "У палацах живе безліч народу (прислуга, садівники, стражники), - думалося Єнсові, - та й всім їм необхідно поштопати, пришити, прошити, а то й заново пошити камзоли та куртки, ковпаки та чіпці, сорочки та незліченну кількість неймовірно найрізноманітніших панчіх. Скільки-но роботи, і тут не зівай, тільки встигай затягати в вушко найтоншу нитку та снувати отою спритною голкою. А з часом, хто знає, можливо, слух про майстерного кравчика дійде й до самого короля з королевою ".


Думка про короля з королевою була по-особливому приємна та бажано близька для нашого кравчика. Щоправда, подейкували, що король неймовірно дурний та манірний, королева ж примхлива та пихата, але Єнсу до того й діла було мало, - в мріях про палац та королівське сімейство кравчика приваблювало лише те, що всі в місті та окрузі тоді б тільки й говорили, що який він, Єнс, щасливчик, бо він обшиває самого короля з його примхливою та скупою на похвалу королевою, і як це напевне важко, але він дає собі раду і з цим, і яка це удача, володіти такою необхідною та прибутковою кравецькою майстерністю, і який він, Єнс, вправний і терплячий, вмілий і спритний кравчик!


Майстерня нашого кравця розташовувалася просто проти міської корчми. Їх розділяла вузенька міська вуличка, на якій ледь могли розминутися два пішоходи. Віконця майстерні й кухні в корчмі якраз були одне навпроти одного. У закоптілій кухоньці спритно управлялася з посудом тиха й скромна дівчина - кухарка Кєрн. І тому цілий день, відриваючи іноді погляд від скрупульозної дрібниці стібка та необережно колючи собі пальці, Єнс міг спостерігати за Кєрн, вона ж потай поглядала в бік старанно та терпляче зайнятого роботою Єнса. І кожного разу, коли Єнс з необережності колов собі палець, Кєрн злякано зойкала та шепотіла рятівну молитву за Єнса, коли ж на руки Кєрн бризкали краплі киплячої олії, Єнс злякано тремтів та шепотів вже молитву за Кєрн. Кєрн і Єнс були таємно закохані одне в одного, але настільки тихою та таємною була їх любов, що вони, напевно, і собі не могли б до пуття зізнатися про неї.
Стомлений від довгої, одноманітно виснажливої роботи Єнс засинав із думкою про Кєрн і з цією ж думкою бадьорий та радісно відпочилий він прокидався вранці. Однак познайомитися із Кєрн у Єнса не вистачало духу - Єнс все міркував, чи достатньо він хороший для неї та, познайомившись з Кєрн, чи зможе він переконливо й незвично для нього красномовно описати свої почуття до неї, милої його серцю, тихої та доброї дівчини Кєрн.
Тому-то Єнсові хотілося, щоб говір про нього, як про майстерного кравця, прокрався й до закоптілої кухоньки навпроти, щоб він, цей говір, прошепотів Кєрн на вушко, що кравчик, який відриває іноді погляд від щоденного свого заняття, необережно коле собі пальці та тихо шепоче молитву за Кєрн, - чесний молодик, котрий щиро та ніжно кохає Кєрн, що йому, Єнсові, вистачить самовідданого терпіння, майстерного вміння й наполегливого бажання, щоб забезпечити їх спільне життя, щоб звити сімейне гніздечко, щоб потім, дасть Бог, у достатку та радості виховати численних діточок їх багатолюдної, дружної та щасливої своєю повнотою родини.


Єнсу здавалося, що якби він був придворним кравцем, це набагато спростило б справу й він постав би перед милою Кєрн у найбільш приємному, привабливому, та виключно вигідному положенні.
Одне було недобре - Єнс розумів, що впоратися ще й із роботою з палацу йому не вистачить ані сил, ані часу; хоч працюй він усі дні та й цілі ночі безперервно, без відпочинку та сну - навіть тоді йому не вдалося б обшити та обслужити палацову прислугу, стражників, садівників, пихатого короля, чванькувату королеву, а ще пекаря з батистовим ковпаком, селянина з фартухом грубого сукна та самого начальника прибрамної варти з його шкіряним камзолом червоного кольору. І настільки серце Єнса вразило нехитре це міркування, що винахідливо здогадливий наш кравець всерйоз задумався за голку-самошвачку.


З давніх, незапам'ятних часів у цеху кравецьких майстрів ходив цілком правдоподібний і достовірно підтверджений слух про чудесно золоту голку, голку-самошвачку. Розповідали, що є голка, яка сама вправно штопає та відмінно міцно пришиває, пришиває-прошиває, а то й заново шиє камзоли та куртки, фартухи та ковпаки, сорочки та панчохи всіх небачено розмаїтих розмірів і фасонів. І щасливий той кравчик, який володіє цією голкою - вдвічі, а то й втричі щасливіше за працьовитого свого собрата, який старанно управляється звичайнісінькою, тупою та заіржавілою кованою голкою. З голкою-самошвачкою тільки-но роботи - встигай лишень второпати, що саме слід пошити цією славною, невтомно старанною голкою. Багато кравців хотіли б володіти такою неперевершено розчудесною дрібничкою, та що там володіти - хоча б один разочок потримати в своїх стомлених роботою пальцях оту дивину, хоча б одним оком подивитися, як на заздрість швидко та бездоганно спритно управляється з роботою цей небачений, делікатний інструмент. Лишень одне - ніхто не міг уже й пригадати, коли, де (в якому саме казковому королівстві) та хто саме з таланливих кравців останнім тримав у руках оту незвичайну чудасію.
Але настільки сердечно захопленому нашому Єнсові полюбилася ця винахідлива думка про голку-самошвачку, але настільки замріяний добряга Єнс увірував у рятівну надійність казкової помоги, що, поміркувавши якийсь час, зважився вирушити на пошуки чарівно чудотворної золотої голки.


Але де шукати голку-самошвачку? У містечку, яке було не надто велике та й не дуже маленьке, але якраз саме таке, щоби в ньому жив незрівнянно майстерний і вправно дотепний умілець, яким був кравчик Єнс, жила стара на ім'я Кельге. Вона була чаклунка. За Кельге в містечку знали всі, і пекар із батистовим ковпаком, і селянин із фартухом грубого сукна, і навіть сам начальник прибрамної варти з ажурно вишуканими манжетами святково червоного шкіряного камзола. Утім, саме начальник прибрамної варти, який про всі злодіяння, що готувалися в казковому містечку, дізнавався останнім, саме цей сумлінний начальник, від імені міської ратуші, всіх вільних громадян міста, а також від імені суворої та іноді навіть непідкупної міської сторожі оголосив старій, що "в межах ввірених його опіці зобов'язань" жодна відьма не має права займатися своїм чаклунським мистецтвом аби заподіяти шкоду та збиток, але тільки приносячи безумовну користь громадянам і приємно приголомшливий дохід міській скарбниці. На тому й зупинилися - відьма, приносячи користь, як правило, невдячним громадянам і дохід завжди безрозмірно ненаситній і вражаюче порожній міській скарбниці, сушила лікувальні коріння й трави та вдало торгувала ними на міському ринку.


Ще Кельге займалася віщуванням. Однак у цій її пристрасті міська скарбниця вочевидь терпіла несправедливо найжорстокіший збиток, тому що Кельге часто й зовсім нічого не брала за свої вигадки, які завжди та точно сповнювалися несподівано безсумнівним і випадковим чином. Пророцтвом Кельге займалася виключно для власного задоволення, а також із бажання вдосконалювати свою хитромудро витончену відьомську майстерність. Нашому Єнсові, який був їй дуже добре знайомий, вона не раз пророкувала, що, мовляв, сьогодні до тебе заявиться з терміновою роботою пекар у розірваному батистовому ковпаку, або ж селянин із відірваною бретелькою на заношеному фартуху грубого сукна, а то й сам начальник міської варти, у якого відірветься третій зверху кістяний ґудзик на його новісінькому, чудово святковому камзолі червоного кольору.


Саме до неї за порадою, завісивши на дверях своєї майстерні величеньку важку колодку, і відправився наш кравчик. Кельге він знайшов на ринку. Цього ранку вона була особливо привітна та люб'язно балакуча (торг вдався, і чаклунці було що приховати від невгамовно ненаситної та й, як завжди, вражаюче порожньої міської скарбниці).
- Добридень, Єнсе, - ласкаво привіталася чаклунка, - шукаєш голку-самошвачку? - зморщивши свого старечого рота в загадковій посмішці, припустила Кельге (вона вже знала наперед, про що Єнс прийшов з нею поговорити, і лишень із прийнятої у відунів ввічливості не поспішала викласти все одразу). Крім того, Кельге потай оцінювала важливість знаного нею та й обмірковувала, що вона могла б випросити у Єнса натомість - можливо, велику полотняну торбу, куди б вона складала зібрані лікувальні коріння та трави? Ото б усі околишні відьми заздрили її обнові!
- Я, мабуть, скажу тобі, де її шукати, але взамін, - Кельге дещо збентежилася, адже вона ніколи, або майже ніколи, нічого, або майже нічого, не брала за свої прорікання, - але взамін, коли вона буде у тебе, не пошиєш мені полотняну торбу, куди б я могла збирати коріння та трави?


Єнс, поміркувавши, що легко б впорався з пошиттям торби навіть і без голки-самошвачки, одразу погодився. Кельге розповіла йому, що голкою-самошвачкою володіє лісний король, що король добряка яких ще пошукати й тільки з самодержавного дуру, нудьги та дрімучого дикунства він дозволяє собі іноді розважитися, заманюючи в лісову глушину необережного подорожнього та морочачи йому голову видіннями, які з'являються нізвідки й раптом, видіннями оманливих стежинок, улоговин і лісових галявин. Що, без сумніву, король обдарує Єнса дорогоцінною голкою, але дістатися до його королівства зовсім не просто:

- Вийдеш за міську браму та йди по дорозі, нікуди не звертаючи, - порадила Кельге (вона й сама добре не знала, як дістатися до лісного королівства).
Недовго думаючи, прихопивши до дорожньої торби окраєць хліба з головкою цибулі та заткнувши за комірець стару свою, іржаво облущену голку з мотком ниток, Єнс відправився в путь. Надмірно суворі та іноді навіть непідкупні вояки прибрамної сторожі по-дружньому приязно побажали кравчикові, як можна швидше знайти голку-самошвачку та, не зволікаючи, благополучно повернутися додому з незбагненно далекої й небезпечної подорожі.


Бідолашна Кєрн, бідолашна Кєрн, вона пізніше всіх дізналася про те, що її кравчик відправився за чарівно рукодільною голкою-самошвачкою. Йой, якби вона раніше дізналася, вона б точно не пустила хороброго кравчика в таку далеку та небезпечну подорож,
вона б зізналася, вона б точно зізналася йому, що любить його ніжною та найщирішою любов'ю, на яку тільки здатне її добре серце, що вона вже давно чекає, давно мріє за хвилину, коли її любий Єнс наважиться підійти до неї, доторкнутися до її руки та сказати: "Я люблю тебе, Кєрн!" І що напевне, буде чи ні в Єнса голка-самошвачка, Кєрн, не роздумуючи, відповість працьовитому кравчикові: "І я кохаю тебе, Єнс..."
Та що поробиш… Кєрн дізналася пізніше за всіх. Вона вибігла за міську браму, добігла до пишно квітучих край дороги столітніх лип... Єнса вже й слід загув... Довго-довго стояла Кєрн, вдивляючись у дорогу. У високій верхівці розлогих дерев безтурботно вищебечувала невгамовна юрба птахів, сонце весело грало золотистим промінням у пахучо рухливім листі, але Кєрн, милій Кєрн, сумні були й спів птахів, й блиск сонячного променя, й рівний шерхіт пещеного вітерцем густого листя. Нещасна Кєрн, бідолашна Кєрн плакала за своїм Єнсом... Довгі дні тяглися нескінченно одноманітною чередою, але щовечора Кьерн приходила під знайомі липи та довго-довго дивилася на пустельну дорогу, яка звивистим паском губилася вдалині. Висока польова трава тягнулася до неї, намагаючись ніжним, легким дотиком втішити її горе, яскраво розфарбовані, пістряві й квітчасті вечірні метелики послужливо кружляли перед нею в неймовірно кумедному й милому танці, намагаючись розважити її танцювальною своєю старанністю, птахи голосистим, яскраво гармонійним співом заколисували її самотність - але Кєрн, бідолаха Кєрн, думала за свого Єнса...


Глава 2
(Початок славнозвісної подорожі Єнса, знайомство його з морськими русалоньками)


Тим часом наш Єнс крокував по безлюдній польовій дорозі. Уздовж дороги швидко снували веселі верткі стрижі, вони ніби намагалися показати кравчикові єдино правильний, вірний та надійний шлях, маленькі коричневі ящірки час від часу пробігали попереду Єнса, ніби закликаючи його не зупинятися, але й далі наполегливо та неухильно твердо йти вперед, і навіть маленькі мурашки деякий час, наскільки їм вистачало сил, намагалися, ніби вірні друзяки його, встигати слідом за Єнсом. Саме тому Єнсові не було нудно та самотньо, але, навпаки, весело та радісно спокійно:
"Для чого сумувати, - думав він собі, - в торбинці є окраєць хліба, за комірцем припасено надійну підмогу - стару голка з мотком ниток, - чи варто журитися, залишилася дрібниця: знайти лісового короля та й випросити в нього небачено чудесну річ, золоту голку-самошвачку. Уперед, уперед - допоки несуть ноги та перед тобою стелиться дорога!"


Так Єнс йшов день, два, три та й врешті-решт вийшов на безлюдний берег невідомого йому, прекрасно лазурового моря. Уздовж берега піднімалися в саму височінь білосніжні, сліпучо яскраві скелі та зеленіли темно густою смугою віковічні ліси кедру та ялини. Дивовижно ясне сонечко, спочиваючи серед легких перистих хмаринок, пестило своїм променем благодатну розкіш нерукотворної досконалості та краси. М'яко виблискували хвилі. У морі безтурботно хлюпалися молоденькі русалоньки. Лунали переливно чарівливий сміх та дивний спів. Русалочки то пірнали в таємничу глибину, лише на мить майнувши спокусливо оголеною своєю спиною та мокрою, чудернацькою лускою добірно пружного риб'ячого хвоста, то, граючись, із шумом бризок та щасливого сміху несподівано знову з’являлися над поверхнею моря.
Помітивши Єнса, русалоньки злякалися та й поховалися серед хвиль. Кучері їх довгого волосся були точнісінько такі ж як морська піна - здаля й не відрізнити. Але через деякий час, оговтавшись і звикнувши до незнайомця на березі, зацікавлені русалочки почали одна за одною, спочатку боязко та несміливо, показуватися серед рухливо блискучої морської гладі.


Єнс ввічливо привітався та запитав милих русалочок, чи не знають вони, як дістатися до лісного королівства? Русалонькам, дочкам морського владики, звичайно ж, був знайомий їх чудернацько вередливий далекий родич - оброслий омелою та повитицею, ощадливо скупий та заможний, страшенно не схильний до гучної метушні розваг та пустощів могутній лісний король; були знайомі його замшілі та неотесані, зарозуміло самовдоволені та грубо галасливі сини-пні; а також їх сестри - простакуваті до несмаку, любительки всього виключно зеленого та смарагдового (мов би й не було інших кольорів, наприклад, блакитного та лазурового) лісові діви. Інша річ русалоньки - милі красуні виховувалися в вишуканій розкоші та багатстві підводного царства. Їх далекозорий таточко, не скуплячись, дбав про виховання доньок, і від того вся вишукана щедрота морських глибин, вся дивина та чудасія, все найдорожче та заманливо цінне – все, все зносилося дбайливо кропіткою прислугою (спритними крабами) до підводних чертогів коралового палацу (все, все зносилося, щоб радувати та привчати до піднесеної досконалості очі юних красунь).
Поважна стара каракатиця була за няньку в невгамовно непосидючих русалочок. Вона була дуже стара й слізливо забудькувата, та й до того ж вельми, вельми й вельми, обізнана у мистецтвах - превелика безліч багатих торгових суден, вишуканих яхт і цілих купецьких флотилій затонуло за її довгий, нескінченно дрімучий морський вік. Скільки дивовижних за красою картин і гобеленів, витончено вирізьблених статуй, крихітних мармурових статуеток і приємно позолочених бовванів, скільки хитромудро прикрашених рундуків, кованих скринь і делікатно інкрустованих рахв їй довелося побачити та помацати своїми гнучко обережними щупальцями. Скільки небачено мебльованих кабінетів, скільки потай відокремлених кают, скільки глухих куточків тих же суден, яхт і купецьких флотилій їй вдалося оглянути. Зі скількома найбільшими гострословами, зі скількома могутньо обдарованими, неповторно обдарованими розумами сучасності їй довелося зустрітися особисто. Скільки прекрасних, глибоких думок, повчально красномовних цитат і бездоганно обміркованих казань вона пізнала та навіть спромоглася записати собі на пам'ять (добре, що у каракатиці про всяк випадок при собі завжди водилося відмінної якості чорно-синяве чорнило). Шкода лишень одного, що до моменту зустрічі з допитливою каракатицею виключно всі вони, філософи й поети, художники й музиканти, провидці та месії, - всі-всі вони були нерухомі, нудні та багатозначно задумливі. Задумливі навіть до того, що не спромоглися вимовити ані слова в присутності переляканої своєї шанувальниці, і каракатиці доводилося наздогад домислюватися до їх думок, цитат і пломенисто повчальних казань (вочевидь, що така кількість несподіваної морської водиці навкруги - справляла на їх немеркнучі уми глибоке, приголомшливо задушевне, та й взагалі незабутнє враження). Чи потрібно пояснювати, що русалоньки, під наглядом такої обізнаної няньки, отримали найкращу освіту, яку тільки можливо було здобути в їх підводному королівстві.


Отже, русалочки охоче розповіли Єнсу, що лісовий король живе далеко за морем, і що вони залюбки переправили б такого знаменитого та вправного кравчика на інше узбережжя, та, на жаль, не можуть того зробити через одну, але тим не менш безперечно важливу причину: русалоньки були голяка, а виховання, одержане ними в просторо кораловому палаці їх статечного татуся, зовсім не дозволяє їм показуватися без наряду навіть перед вправно вмілим кравчиком із невідомо далекого казкового королівства. Втім, треба зізнатися, що відважний кравчик дуже сподобався нашим русалонькам і їм зовсім не хотілося розлучатися з ним настільки раптово та швидко. Тому русалоньки повіли Єнсові, що все ще можна поправити, що необхідно лишень пошити їм яке-небудь одіяння, що шкіра в русалочок по-особливому витончено ніжна та чутливо ранима й тому для пошиття зовсім не підійдуть ні оксамит, ні шовк, ні атлас, ні парча, - але тільки піна, морська піна (легше, ніж пух, ніжніше, ніж м'який дотик морської трави), але тільки морська піна не буде ранити й опікати, жалити й тиснути нещасно беззахисне тіло молоденької русалочки.


Нічого не вдієш, наш кравець приступив до роботи, благо в нього була стара його голка, а до ніг лагідна хвиля раз у раз виносила легку як лебединий пух і напрочуд ніжну, як повітряний поцілунок, морську піну. Чимало довелося Єнсу старанно попрацювати над незнайомим та делікатним матеріалом, але й вбрання для русалочок вийшло на славу. Вишукано вигадливе мереживо та ажурні розкоші найдорожчих гіпюрових, припустимо навіть наприклад, королівських нарядів неможливо було б і близько прирівняти до витіюватого багатства пінного оздоблення. Чарівна витонченість повітряних переливів, чистота й втіха, краса й досконалість, - все це до неймовірності сподобалося приємно здивованим русалонькам. Вони одразу ж одягнулися та запропонували Єнсу зайти до води. Тоді, підхопивши вправного кравчика, русалоньки попливли з ним через усе море.
Подорож була довгою, та не нудною. Русалочки, солодко хвилюючи серце, жалібно співали звабливо заповітних русалкових пісень та розповідали чарівно вигадливі, захопливі та спокусливі для душі й розуму казки. Про підводне королівство, про затонулі кораблі, про незліченні багатства коралового палацу, про рибок-реготух, про рифи та лагуни, про глибини та водоверті, про таємничі морські колодязі, в яких водяться потворні водяні відьми, про дельфінів, яких, обпоївши чорним зіллям, ці відьми змушують служити собі, про печеру в віддаленому куточку королівства, де живе жахливе, пожираюче нещасних молодих русалочок, морське чудовисько - гордовито божевільний родовим своїм прокляттям, безжальний і жорстокий трьохголовий змій, про перламутрові мушлі з добірно блискучими рожевими перлинами всередині, які охороняють величезні прадавні черепахи, про карети, виготовлені з панцирів цих черепах, про морських коників, дружною юрбою запряжених у ці важкі та й неповороткі карети, про щастя та волю, про розкіш і багатство, про блаженство та тишу, про вічність і спокій та й про багато, багато що інше, - тепер вже й не згадаєш, за що тільки не шепотіли русалоньки на вухо стомлено розімлілому Єнсові під час цієї довгої та приємної подорожі.


Нарешті вони допливли до бажаного берега. Єнс щиросердо подякував вишукано вдягненим русалонькам, вони ж у свою чергу пояснили хороброму кравчику, як йому дістатися до незнаного лісового королівства. Шкода було русалонькам розлучатися з недавнім своїм знайомим, все не зводили вони приязних із нього очей, все намагалися сказати, боязко й несміливо, все поривалися пояснити, неясно та й невміло, все хотіли запропонувати... І тут наймолодша з русалочок завела солодку, задумливу пісню про те, як привільно легко й безтурботно жити в морських глибинах, який добрий та щирий їх батько, морський володар, який прекрасний і просторо затишний мармуровий будиночок, там, на глибині, серед зарості морських дубів, ліан і винограду, як весело було б опинитися в ньому земній людині, в товаристві невгамовно непосидючих, танцюючих і невідступно лоскотливих молоденьких русалочок, про те, наскільки прекрасні їхні голоси, наскільки пружні й недоступно жадані їх руки, плечі, шия, про те, наскільки вологі та незбагненно легкі густі русалчині кучері, про те, наскільки звабливо солодкі русалкові поцілунки, про те, наскільки заклично красномовні їх обійми, про те, наскільки нелицемірна та безхитрісна, щиросерда та проста заповітна русалчина любов.
Дуже хотілося русалочкам, щоби Єнс залишився з ними, жив на дні просторого моря в затишно усамітненому мармуровому будиночку, прихованому серед густої хащі морських ліан, дубів та винограду, щоби він забув сумно метушливий і марний свій земний світ, але полюбив усіма силами доброї своєї душі: і блукаюче мерехтіння морських вогників на блакитно піщаному, пустельному дні, і дружне, тривожне коливання густих фіолетових водоростей - передвістя шаленої бурі та чарівливо зухвалого, лютого шторму, і неясний світ самотньо блукаючого холодного місяця в непорушній товщі червоно-чорної до ночі води, і шум хвилі, і шипіння прибережної піни, і блиск перлових бризок, і розкотистий гуркіт валів, і кличний стогін розгодованої білухи, яка жирує на нічних луках соковитою морської трави та радіє рожевому відтінку, що з'явився на сході, теплого та ніжного, завжди повного та рясно щедрого, того, другого місяця, який між людьми іменується надзвичайно лагідним і делікатно значущим словом - сонце. Однак Єнс відмовився. Його чекала Кєрн, тиха та добра, мила його серцю Кєрн, його Кєрн...


Глава 3
(Про допомогу, яку надала Єнсові дружна та злагоджена пташина сім'я)


Ласкаво попрощавшись із чомусь зненацька посумнілими русалоньками, Єнс продовжив свій шлях. Знову невловимо швидкі стрижі снували над Єнсом, вказуючи йому дорогу, верткі коричневі та зелені ящірки пробігали спереду Єнса, озираючись і закликаючи його не зупинятися, але й надалі безстрашно та твердо йти уперед, і навіть маленькі мурахи, далеко відбившись від завжди метушливого свого мурашника, намагалися, ніби вірні й надійні товариші його, встигати слідом за Єнсом.


Так невтомний кравчик йшов день, два та й на третій день вийшов до безмежно глибокої ущелини. Провалля було настільки глибоким, що якби поставити одну на одну всі будівлі казкового містечка, в якому проживали Єнс і Кєрн (і дерев'яні ринкові крамнички, і маленькі кам'яні будиночки, і великі кам'яні будинки, і будку чистильника взуття, і катедральний собор, і стайню, і в'язницю, і в кінці цього всього примостити міську ратушу), а потім би ще зверху на шпильовому стирчаку міської ратуші пристроїти стоячки на одній нозі завжди сварливого начальника міської сторожі в його святково шкіряному камзолі червоного кольору, той і тоді з прірви визирав лише б шишак ревного воїна та, мабуть, ще довжелезний загострений ніс із грізно настовбурченими в різні боки предивно рудими його вусами. Але що до ріденької, невеликою лопаткою борідки, яку, відверто кажучи, просто не личить носити настільки поважно представницькому начальникові незрівнянно суворої та й іноді навіть цілковито непідкупної міської варти, то її ви б точно вже й не запримітили. По-перше, тому що ущелина була небачено глибокою та порожньо зіяючою, і в оцій безодні страхітливої порожнечі успішно могла схоронитися й не така ще ріденько рудувата та самотньо виняткова борідка, але безліч густих, заплутано нерозчесаних бородищ усіх мислимо неможливих та й немислимо розмаїтих кольорів і відтінків. А по-друге, тому що начальнику прибрамний варти не пасує та й просто негоже витріщатися на вигаданий світ нашої казки з якоїсь там нікому безіменно невідомої ущелини, вальсуючи однією ногою на вертляво крутливому ратушному флюгері (хоча б на ньому, на цьому флюгері, був викарбуваний гордовито величних герб міста – олень-пузань, що, нестримно закинувши роги, мов би хоче скочити у безвісність височини!). Наш начальник прибрамної варти (із ажурно вишуканими шовковими манжетами на святково шкіряному камзолі червоного кольору) вже точно не погодився б підніматися на такенну висоту, навіть якби йому запропонували сто золотих рігсдалерів, навіть якби тисячу, навіть тисячу тисяч золотих рігсдалерів і на додачу опуклий, повний по вінця кухоль чудово пінистого відтельського пива.


Як би там не було, але Єнс опинився перед цім проваллям. Тут би й казочці кінець, тому що перебратися на іншу сторону нашому кравчикові напевне вже точно ніяк би не вдалося. Але стрижі, стрижі, які невідступно супроводжували Єнса, невловимо швидкі, спритні стрижі, вони швидко розлетілися на всі боки та скликали на велику пташину раду всю незліченно балакучу пташину сім'ю. Стрижі й лелеки, горобці й сови, тетеруки та крижні почали співати та цвірінькати, кувати та присвистувати, воркувати, ґелґотати, пищати та щебетати так, що з цього гамору, здавалося б, не буде пуття, допоки одна сова, найстаріша, найповажніша та й мабуть найбільш бувала та досвідчена, тобто така, що багато побачила на своєму віку, (побачила й переловила безліч, цілі сонмища ненаситно ненажерливих мишей), - ця сова урочисто, велично та протяжно, як і личить поважній сові, яка так багато побачила на своєму віку, висловилася, що пташиній сім'ї можна перенести через цю глибоку ущелину не те щоб сотню – тисячу, сотні тисяч розжирілих та опецькуватих хвостатих мишей, не кажучи вже про одного, скромно вгодованого на вигляд кравчика, але для цього необхідна легка та просторо міцна мережа, та чи не йому, оскільки Єнс славиться своєю кравецькою майстерністю, якщо він справді настільки щиро та неперевершено ніжно любить свою Кєрн, чи не йому сплести цю мережу? Одне було зле, Єнсу потрібно було впоратися з цим завданням за одну ніч - багато птахів, відгукнувшись на заклик стрижів, покинули свої затишні гнізда та висиджених у них пташенят, але до ранку їм необхідно було обов'язково повернутися, щоб нагодувати своє зголодніле, ледь опірене та й далі беззахисно слабке потомство.


Нічого не вдієш, наш кравчик приступив до роботи, благо відразу знайшлося, з чого плести сітку - між лучних трав, в кущах, усюди, була сплетена невтомними павучками, тонка, надійна та майже невагома павутинна нитка, яка блискучо переливалася на сонці яскравим алмазом ранішньої роси.
Пташине товариство кинулося збирати ці найтонші волокна. Щоправда, гусей і качок, незважаючи на їх гогітливу спритність та ображений шип, одразу видалили з лав збирачів. Помаранчевими, незграбними лапками гуси та качки більше затоптували павутиння, ніж могли зібрати своїми великими та нечутливо загрубілими дзьобами. Нарешті неабияку кількість (цілу купу!) павутиння було зібрано. Єнс взявся скручувати з павутинок нитки, з ниток довгі мотузочки, а вже потім, зі сплетених павутинних мотузок, в'язати та зшивати найтоншої роботи, легку, міцну та неперевершено надійну мережу. Працьовиті мурашки та верткі ящірки, які сумлінно довго та невідступно супроводжували Єнса, розгледівши, як винахідливий кравчик плете нитку, відразу заходилися допомагати йому. Робота закипіла й вже до ранку сітка була готова.
Йой, що це була за сітка! Без зайвих зусиль вона стискалася маленькою грудочкою в кулаці, але розправлена вона вже могла повністю накрити величезну галявину, з якої, якщо покосити, а потім висушити високої та густої трави, можна було б вивезти цілий віз, та що там віз - цілих два вози запашного золотистого сіна! Тому нема мови, що Єнс легко вмістився до цієї сітки. Дружна й невгамовно щебетлива пташина родина (стрижі та лелеки, горобці та сови, крижні, синички, гуси та навіть один пелікан, який невідомо яким чином затесався до тамтешнього товариства пернатих небожителів (і який дуже кумедно підскакував на одній лапці, наслідуючи людям, котрі позбавляються таким чином від води, яка випадком потрапила їм у вухо) і навіть цей незграбно сміховинний пелікан), - всі-всі вони дзьобами й лапками вхопилися за простору мережу та й... та й, високо піднявши Єнса в повітря, перенесли його на протилежний край глибокого та недоступно бездонного урвища. Кравчик не встиг навіть злякатися толком, настільки швидкою та захоплюючою була ця подорож - лише пролунали хлопання та шум крил, лишень Єнс піднявся до легких хмаринок, лишень доторкнувся до них рукою, лишень мигцем встиг поглянути вниз, на тонко звивисту ниточку дороги, на дерева-лялечки, на різнокольорові квадратики ланів, - як тут же, стрімко та м'яко, сітка опустилася на протилежному боці прірви.


Подякувавши весело невгамовній пташиній зграї (стрижам і лелекам, горобцям і совам, синичкам, гусям та качкам, а також потішному пеліканові, що невідомо яким чином затесався до тамтешнього пернатого співтовариства) і побажавши їм всім успіху та й кмітливої вправності у ловінні комарів, жучків та мошок, змій, мишей, ропух та жаб, Єнс продовжив свій шлях. Йшов він день, йшов другий та й на третій день вийшов до густо зарослого віковими деревами лісу. Праворуч і ліворуч ліс тягнувся велично неприступною стіною могутніх, високих дерев. І настільки тісно росли дуби та ясени, ялини та сосни, клени та буки, що проскочити через їх щільні ряди вглиб лісу не змогла б і стрибуче кмітлива білочка. Величні крони дерев стрімко неслися догори, і перед цією розкішшю торжества та непохитної сили, могутності й незламної моці Єнс зупинився в безсумнівній впевненості того, що це і є жадано розшукуване їм лісове королівство. Але ж як дістатися до лісного короля, як пройти углиб королівства?


Глава 4
(Достовірно велична, похвально значуща та завершальна розповідь про прийом, зроблений Єнсові в лісного короля, та про повернення кравчика додому)


Раптово один з дубів, що були перед Єнсом (він був вищим та й у обхваті набагато більшім за своїх побратимів), зі страшенним скрипом і тріском зламаних гілок грізно нахилився до сторопілого кравчика та й запитав його - хто він, навіщо прийшов в їх царство та чи є в нього золоті рігсдалери, щоб сплатити в'їзне мито до скарбниці преславно казкового лісного королівства? Гілки, які стирчали під довгим сучком - носом суворого дерева, дивно нагадували нарізно настовбурчені вуса та рідку борідку начальника прибрамної варти того не надто великого та й не дуже маленького містечка, де тихо й щасливо жили Єнс та Кєрн. Кравчик так і подумав, що це, мабуть, начальник лісної варти. Та через те, що Єнсові не раз і навіть не два доводилося мати справу зі святково шкіряним камзолом начальника прибрамної варти свого рідного містечка, через те, що Єнс пречудово знав суворих та іноді навіть безгрішно непідкупних міських стражників, їх навички та звичай, через те, оговтавшись, він сміливо та бадьоро відповідав, що звуть його Єнс, кравчик Єнс, що з'явився він для того, аби переговорити з їх величністю лісним королем, і що в нього немає зараз золотих рігсдалерів, але є вміння та бажання настільки поважному та шляхетно відомому панові (панові начальникові королівської лісної охорони) пошити належне його званню, заслугам і рокам плаття - наприклад, камзол просторо новітнього, святкового крою. До того ж саме такий камзол захистить гілки безстрашного лісного лицаря від випадковості необережного зламу.
Закоренілому на королівській службі дереву-воякові сподобалася смілива винахідливість кравчика, а також розважлива продуманість його розумних промов за новітній камзол просторо святкового крою. Тому що, якщо зізнатися відверто, грізний дуб, коли стягував платню з чергового мандрівника, який випадково прибився до їх королівства, дуже часто зі страхітливим тріском безповоротної втрати ламав свої тінисті та розлогі гілки. Втім, оскільки дуб вважався на військовій королівській службі, то, як і годиться сумлінному солдатові, він побажав, щоб камзол був надійно ноский і міцно твердючий, а саме - щоб камзол був весь пошитий із каменю.


Нічого не вдієш, довелося вправному нашому кравчикові, засукавши рукави, негайно приступати до роботи, добре що стара голка була при ньому, а навколо валялася незліченна безліч каменів різноманітних кольорів та розмірів. Одне зле, камінці попадалися найтвердіші, все кварц та граніт, і Єнсу довелося добре попрацювати, щоб пошити з них обіцяний святковий камзол вільного крою.
Чи є потреба говорити, з яким доброзичливим задоволенням та радістю дуб прийняв роботу нашого кравчика? Єнса було негайно пропущено та забезпечено найдокладнішими настановами за те, як йому без труднощів пробратися до коштовно розкішного та казково мальовничого палацу лісного короля.


По стежці, по натоптаній лісовій доріжці, як весело простувати по натоптаній лісовій доріжці до завершення своєї славної мандрівки. Ось і палац лісного короля - Єнс одразу здогадався, що це саме палац, тому що нічого вигадливо величнішого важко собі й уявити. Уявіть собі гриб, ні, не якийсь там маленький, непомітно загублений у високій траві грибочок на безбарвно тонкій, жалюгідній ніжці, якого навіть олень не почує своїми широко чуйними ніздрями, але безсумнівно пройде повз, необережно зачепивши могутнім і грубим копитом. Уявіть собі величезний, дорідний, велетенський мухомор, який губиться у хмарах верхом свого яскраво червоного капелюха. Мухомор був настільки небачено величезний і старий, що краї сяйливо блискучого на сонці капелюха під тяжкістю власної, віковічно задеревілої ваги опустилися до самої землі, приховуючи від поглядів могутню, білосніжну, витончено струнку колону, - високу до неба ніжку цього гриба. Краса чудернацько вишуканої черепиці й близько не могла б зрівнятися з розкішшю грибного оздоблення. Як яскраво та свіжо серед зелені лісного королівства виглядав величезний запотілий мухомор у час літньої спеки, як приголомшливо мальовничо та привабливо виділявся його вкритий памороззю червоний капелюх серед мли морозного туману суворої зимової пори!
Вхід до палацу (величезна діра, виїдена швидкими багатоніжками) був на самому верху й охороняли його гігантські жуки рогачі. Коли потрібно було пропустити когось до палацу, жуки, гулко потолкувавши між собою, спускали з самого верху мотузяну драбину. Потім по нескінченно довгих кручених сходах навколо товстелезної ніжки гриба гість потрапляв у внутрішні апартаменти королівського палацу. Тут без зайвих церемоній, по-дружньому, майже по-сімейному, гостя, що тільки-но спустився, представляли його величності лісному королю та всьому його буйно розплодженому та пишно квітучому королівського роду. У чимось русалоньки без сумніву мали рацію: лісне королівське сімейство не відрізнялося особливо бездоганною вишуканістю манер та смаку. Найвищим проявом королівського розкошування вважалося натерти наскільки можливо товстішим шаром вужиного сала все, що тільки можна було натерти. Для виготовлення цього сала виловлювалися найбільш верткі, масні та роздумливо мудрі вужі. Через те в палаці все блищало та лисніло, через те навіть осяння золотих світляків здавалося палахкотінням нестерпно найяскравіших факелів, через те все звучало та сяяло, іскрилося та переливалося немислимим відтінком неймовірно небачених барв та кольорів.


Отже, Єнс був представлений його величності лісному королю. Чудернацько вередливий, оброслий омелою та повитицею, ощадливо скупий та заможний могутній лісний король на диво прихильно та навіть ласкаво прийняв новоприбулого мандрівника. Король знав толк у людях, речах і казкових сюжетах, які плодяться навколо тих же людей і речей. Довірчий говір дивним пошептом розхожого вітерця приніс йому перекази про Єнса, його майстерність, а також про шукану ним голку-самошвачку. Крім того, король шукав надійно поворотких женихів своїм довірливо простакуватим дочкам (люблячим все виключно зелене та смарагдове лісним дівам). Король подав знак (прояв небаченого марнотратства!) – і високо під склепінням зазвучала музика палацового оркестру. Пролунало туге хрипіння лісових арф, натужну арію флейт відтіняв незвичайно яскравий фальцет осикових скрипок, ялинові волинки заревли хвилююче протяжним скрипом, - одне слово, зазвучала прегарна музика!
Але проте, це небувале, нечуване марнотратство - так-так, навіть палацовим музикантам лісного королівства (смерекам та соснам, вербам та осикам) належить платня за їх великодушно подвижницьку старанність. Тому музика лісу (виключно з міркувань розумної заощадливості) звучала дуже недовго: король підняв руку - все замовкло, подав знак - і Єнс наблизився до трону...
Взагалі, цей трон був звичайнісіньким, пересічним та важким золотим троном - у будь-якого зі, скажімо, навіть самих нещасно бідолашних королів десь у запиленій комірчині обов'язково завалявся такий відлитий із червоного золота та прикрашений діамантами, перлами та дорогоцінними каменями коштовний трон. Трон лісного короля дістався йому як платня за якусь послугу безкорисливої дружності від одного дуже поважного та значущо пихатого чиновного троля.


Єнс наблизився до трону... шанобливо й доречно, як вважав сам кравчик, схилився в глибокому поклоні та вимовив щось схоже на хвалебне вітання його величності лісному королю, його незліченно розплодженій фамілії та й їх разложисто гіллястому дворові, привільно зеленіючому нестримною паростю молодого пагона. Хоча зізнаємося, Єнс не був надто вправний у майстерності витіювато красномовних балачок. Однак його старання було помічено. І лісний король, і його сімейство, і весь його обширно зеленіючий двір заохочувально поворухнули кронами, захитали гілками та задоволено затріпотіли розлого широколистим лататтям.
- Ти прийшов за голкою-самошвачкою? - запитав лісний король і тут же, поблажливо посміхнувшись, продовжив, - навіщо голка-самошвачка тому, хто може простою, іржаво кованою голкою пошити й вбрання для навіжених русалоньок, й найлегшу павутинну мережу, й надійно найміцніший камзол для мого стражника? Голка-самошвачка у тебе за комірцем, кравчику Єнсе!


Опісля за багатим королівським столом король довго розмовляв із своїм славетним гостем. Говорив довірливо та задушевно, майже по-товариськи, ділячись із Єнсом секретами приготування грайливо іскристого місячного вина, пікантно гострого паштету з хвостиків двотижневих пуголовків і гаряче делікатної йозельської юшки, навареної на зміїних язиках ваахбадських відьом. Наприкінці посиденьок король і зовсім запропонував Єнсові стати його зятем, взявши за дружину одну зі своїх до безсмаку простакуватих, люблячих все виключно зелене та смарагдове лісних доньок. Втім, король знав, що кравчик відмовиться - адже Єнса чекала тиха та добра, мила його серцю Кєрн, його Кєрн...
Розчулившись відмовою напрочуд майстерного та вірного своїй любові кравчика, лісний король запропонував Єнсові тут же, негайно, доставити його додому, до його казкового містечка, в якому працьовитого кравчика чекала Кєрн... Єнс із радістю погодився - сказати прямо, він добряче стомився від пригод, що припали на його казкову долю. Було негайно покликано дуба в пошитому Єнсом камзолі. Попрощавшись із королем, Єнс покинув палац-мухомор по мотузяній драбині. Начальник королівської варти підхопив його на руки (довгі, сукуваті й сильні гілки), розгойдав та й... та й раптом підкинув високо-високо до неба, до вечірніх, блідо-рожевих хмар. Єнс летів доволі довго, тому встиг розгледіти, як віддаляється велетенський мухомор, як повільно пропливає під ним глибока ущелина та й наближається берег чудесно блакитного моря. На березі зеленів віковічний високий кедр. Мить... і кравчик опинився в його обіймах. Кедр м'яко упіймав кравчика, розгойдав його та й... та й знову підкинув далеко у височінь, до вже рожево-червонястих вечірніх хмар. "Прощавайте русалоньки, прощавай морське королівство, прощавайте рифи та лагуни, вири та безодні," - тільки й встиг подумати Єнс, як він забачив пишно квітучі край дороги столітні липи. Мить... і тепер уже липи підхопили хороброго кравчика та й опустили на землю... прямо перед обімлілою від несподіваного щастя тихою та ніжною Кєрн.


Радістю палали їхні обличчя, Єнса та Кєрн:
- Я люблю тебе, Кєрн, - тільки й зміг вимовити Єнс.
- І я люблю тебе, Єнсе, - зашарівшись, промовила Кєрн.
Побравшись за руки, тихі та щасливі, вони пішли по пустельній польовій дорозі до свого рідного казкового містечка. Вони не розмовляли про повчально правдиву та преславно достовірну подорож Єнса, про русалоньок, про палац-мухомор, про могутнього, оброслого омелою та повитицею, ощадливо скупого лісного короля та про знайдену Єнсом голку-самошвачку. Високі польові трави тяглися до них, намагаючись ніжним, легким дотиком розділити їх радість, яскраво розфарбовані вечірні метелики, намагаючись розважити Єнса та Кєрн, вигадливо кружляли перед ними в неймовірно забавному й милому танці щастя, птиці голосистим, дзвінким і яскравим співом заколисували їх самотність...
Проте самотні вони були недовго - біля самої міської брами назустріч їм висипали всі мешканці не дуже великого, але й не дуже маленького казкового містечка, всі мешканці, й серед них: пекар у чистому та білосніжному батистовому ковпаку, селянин із ближнього села в засмальцьованому фартуху грубого сукна, а також сам начальник прибрамної варти в святково шкіряному камзолі червоного кольору. Народ, оточивши щасливу пару, славив майстерного, спритно кмітливого й хороброго кравчика Єнса та його обраницю, тиху й добру, ніжну й вірну куховарку Кєрн. Повім навіть більше: спіткання кравчика Єнса зволили знаменувати особистою своєю присутністю дивовижно глупуватий і манірний король та примхливо пихата королева з королівського палацу. Взагалі, королі, королеви та й у цілому весь чиновний люд люблять собою що-небудь та й знаменувати. Пробачимо їм це самолюбне глупство. Відтак на радощах король особисто спромігся відімкнути перед Єнсом міську браму, підкинути в повітря корону та прокричати, що тепер від замовлень їх королівських величностей Єнс ані на хвилину не зможе розігнути спини.
Одне слово, загальної радості не було меж, і лишень стара Кельге з тривожним занепокоєнням усе думала про своє: чи не забув Єнс за свою обіцянку - пошити їй просторо широку полотняну торбу? 29.10.2020

Все права на эту публикацую принадлежат автору и охраняются законом.